|
Л. С. Осінь – часина погідна, щойно ви не ботанік, а нічию штиблетів з паркетом уклав ботвинник: у тротуарів явно її відтінки, а далі – дерева як руки, відлучені від готівки. Небо без птахів ратує за угоду з лицарем слів типу «прости», «не буду», буцім усюдисущі сплески сумлінь і моди на темно-сіре стосуються до погоди. Все стане краще, коли попосіє мжичка, бо по тому ані промінчика, ні словечка, хіба які очі заздрі, нудьгою, коли не журом сп’янілі, рубцям душевним і вишуканим тортурам. Мите тремка, тривай бо, коли завмирає риба в озерах, коли дістає природа зі гардероба, зітхаючи, м’яту річ, беручи свідком трачене міллю місце з латками вікон.
|