|
Вечір. Руйнація геометрії. Точка, що кут нанівець звела. Взагалі: дедалі никне предмет її. Так роздягаються догола. І – зупиняються. Мов гущавина застує вдіяне, як печать на посланні – надіслане. Аби завидна – з лабії б і почать... Місяць, виліплений у Монголії, потикає заціплої шиби склу прищувату, лезвами листь магнолії чисто виголену скулу. Як війську, годящому стати хлібною чергою, намість гриміть «ура», безнадійній добі розродитись дниною треба учора – й край. Це в пустотах статуї, злитись з сутінню згідної, бебехів не шкребе. У людині відмінність сягає ступеню безнадії суто щодо себе.
|