Із циклу «Частина мови»Я уповні при глузді ще, та втомило літо. Сорочину з комоди вдінеш, як день і кане. І не зле, либонь, помелу зими замести усе чисто – велелюддя, міста, а зелень – і геть негайно. От і сплю у одежі чи сторінки чужого почитую решту року, доки та, перегодом, буцім пся, що втекла від свого сліпого, переходить в належному місці асфальт. Свобода – це позабуте напріч по батькові у тирана, ні халви зі Ширазу, а слина солодка, і хоча покруч звивин зроговіє до рана, ні сльози не капне з голубого ока.
|