Із циклу «Частина мови»А тому, що каблук полишає сліди – зима. У речах дерев’яних заціплий в полі пізнає в перехожім себе димар. І тому не гукаєш пеняти долі тиш вечорову, чиї брижі зі теплом твоїх – пропуск – коли заснула, тіло ридма кидає від душі до стіни, яко свічки чула і стіни тінь стільця метка, і під неба у скатерку бганим німбом – ген за силосну башту, терте крилом грака не обілиш повітря колючим снігом.
|