Із циклу «Частина мови»Пізнаю і цей вітер, у потіпаній ним траві, буревієві стеленій, мовби тій татарві. Упізнаю і лист, ницьма долі у грязь падаючий, як обагрений князь. Розтікаючись по заюшеній косій скулі дерев’яного дому в чужій землі, що за посвистом гуся, осінь у склі внизу, пізнає по лицю сльозу. Більмом в стелю, як слідує сліпаку, я не слово о безвісти їх говорю полку, а кайсацьке ім’я, і не в ріг-дуду, ворухне мій язик, як ярлик в Орду.
|