Із циклу «Частина мови»Нівідкіля, з любов’ю, по тому як, навмання, бажаний мій, шанований, люба, неоковирні риси лиць, далебі, чи яка мана користає непам’ять мою, утім, ні ваш, ані вічний друг вас вітає зі одного зі п’яти континентів, що тримається на ковбоях; я любив тебе більше, ніж бо янголів чи кого, і німую тепер чимдалі від тебе, чим ураз обох їх; за опівніч, у сонній долині, пластом, на дні, в сум’ятті з простинею імли, зіставнім глибині заметів до клям у ній – ані слів, ані пари зі уст, принаймні – ревма збивши подушку даремним «ти», за морями, котрим ні кінця, ні краю, твоїм рисам утілитись з темноти обезумілим дзеркалом потураю.
|