Із циклу «Частина мови»Нівідкіль з любов’ю, надцятого квітнепада, вельмиповажаний, люба, це не так вже важливо навіть хто, не зарадить жодна порада згадати обличчя, вже не ваш і, можливо, нічий вірний друг вас вітає з одного із п’яти континентів, що пливе на трьох ковбоях; я любив тебе більше, ніж ангелів і самого, і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє; глибокої ночі в заснулій долині, на дні, в містечку, по клямку засніженім щільно, на ліжку звиваюсь в несонному сні – так не скажеться нижче або довільно – ревне «ти» поглинають подушки мої за морями, яким ні кінця, ні краю, в темноті всім тілом риси твої, як причинне дзеркало відбиваю.
|