|
Тепер частіше відчуваю втому, кажу про неї рідше все, утім. О, промислів душі кустарність скромна, весела і розважлива артіль. Яких ти винаходиш птиць для себе, кому даруєш їх чи продаєш, і у сучасних гніздах сниш під небом, та ще сучасним голосом речеш. Вернись, о душе, пір’ячком і втям: нехай виводить радіо нам ноти. Скажи-но, душе, як отам життя, як там життя з пташиного польоту? І доки сніг, немов із небуття, кружляє по карнизах непроникно, малюй про смерть, о вулице моя, а ти, о птице, про життя нам крикни. Ось я іду, а десь там ти летиш, уже і наших нарікань не знаєш, ось я живу, а десь там ти кричиш й схвильованими крилами махаєш.
|