|
З Левантії сухе його лице, заховане гвіздочками у бачки, коли виймає сигарету з пачки, на підмізиннім неясне кільце заламує раптово 200 ватт і мій кришталик спалаху не зносить. Я щулюсь, і тоді крізь дим він мовить поволі: “Перепрошую”. Дива. Січневий Крим. На чорноморський ріг зима приходить буцім для забави: і не спроможен втриматися сніг на лезах бритв і спичаках агави. Порожні ресторації. І чад брудних іхтіозаврів, рейду ритми, запрілих равлів чути аромат. “Ви будете мерзоту цю?” “Та лийте”. Отож – усмішка, сутінки, графин. Віддалеки буфетник ляска в руки й кружляє, наче молодий дельфін довкруг хамсою повної фелюки. Квадрат вікна. У горщиках – жовтяк. Сніжинки – мов роздмухувані горном. О часе, зупинися! Ти не так Прекрасним є, як – неповторним.
|