|
Ти, якщо опиняєшся в кам’яній траві, що має вигляд кращий у мармурі, ніж увіч, чи помічаєш фавна в поранці й німфу з ним і обоє у бронзі щасливіші, ніж у сні, можеш кинути палицю з натруджених рук: це Імперії брук. Огнь, повітря, вода, фавни, наяди й ви, леви, які в природі, речі, що з голови, – все, що придумав Бог й довжити перестав мозок, перетекло в камінь або метал. Це є кінцем речей, шляху кінцем і тим, дзеркалом, щоб ввійти. Стань до вільної ніші, очі зведи й мовчи, дивись, як минають століття, щезаючи за рогом, а в пахві пророста мочар і на плечі лягає пил – це засмагає час. Потім відколять руку, і голова із пліч скотиться вниз, у ніч. І зостанеться торс – м’язів сума, що без ім’я. Через тисячу літ з ніші якесь мишеня з ламаним кігтем, вдарившись о граніт, якось увечері вийде, пискнувши, в білий світ через дорогу, щоб ні вночі не при- йти, ні в досвіт нори.
|