|
Він тут бував: іще не в галіфе – в пальті із драпа; стриманий, сутулий. Пізніше всіх завсідників кафе він знищить. Внесок в світову культуру зі знаком мінус – помста. Ні, не їм. А Долі – за приниження, гонитви, за кепську каву, за картярні битви, що програвав суперникам своїм. І Доля помсту проковтнула. Втім, тут знову сміх, і ніде повернутись. Гримлять фокстроти. Але перед тим, як сісти, якось тягне озирнутись. Скрізь нікель, пластик, – ніби ви в авто; в еклерах – присмак бромистого натру. Подеколи, вертаючись з театру, він тут бува, але інкогніто. Коли він входить, разом всі вони встають, – хто по роботі, хто від щастя. Долонею, повільно, від зап’ястя він знак дає: облишимо чини; і каву п’є (не той огидний злак!), бере рогалик (чом не похрумтіти?) – такий смачний, що і мерці – о так! – з цим згодились, якщо б їх розбудити.
|