|
Щоби у порожній розмовці розвіяти смуток й біду, Я дивне життя віршотворця чудово на світі веду. Живу, щоб за криком прощальним Лице виникало в вікні, Щоб думать в усмішці прощальній, що випасти може й мені. Як я на початку земного ще шляху – у мріях в творця – таке ж по вагомості слово поставить в годину кінця.
|