|
Віктору Голишеву
Горлиця вже не приносить вісточку. Діва звіряче хистить кофтиночку. Наступаючи на вишневу кісточку, я не падаю: тільки шаркаю в силу тертя, що перо в літописі. Серце у ребрах, як білка в колесі. Голос мій сів і не вторить горлиці. Певно, я просто стaрію. Стaріння! Щиро вітаю, стaріння! Крівці паморочні пожвавлення. Ніг, нещодавно струнких, зіставлення – випроба зорові. Інформацію в царині вражінь, що числять п’я́тою, щойно роззуюсь, знімаю ватою. Всякий, хто мимо іде з лопатою, має глибоку рацію. Правильно! Щиро, еге ж, розкаялась плоть, що співала, ридала, скалилась. У ротовій порожнині карієс у давньогрецькій вершить манері. Смородом пащі з шумами клапана дихаю в дзеркало. Щодо савана не чув балачок. Але та компанія, що тебе винесе, входить в двері. Здраствуй, младенче і незнайоме ще племя! Дзумінням комашим скопище часу намітило собі поприще: потилиці моїй твердій дірку. Розбрід думок і розгром на тімені. Наче цариця – Івана в теремі чує, віддихи смертні темені фібрами чую і жмусь в підстилку. Боязко! Тож бо і є, що боязко. Навіть коли всі колеса поїзда прогуркотять трішки нижче пояса, не завмирає політ фантазії. Знані діоптріями відмінника, що не різнить окуляри й ліфчика, біль сліпуватий, і смерть розпливчаста, буцім границі Азії. Все, що утратити міг, утрачено начисто. Ба, і зробив я начорно все із того, що було назначено. Тиші й зозулі умовклій дякую темної ночі – і чую ворона каркання здалеку. Все оговорено: стaріння – це відростання органа слуху, принадженого мовчанкою Стaріння! Вірні ознаки смертного. Годі прикмет його. Зі прикметного – мідно тускніє чоло без денного світла. Пак, чорноти сьогодні повна ущерть моїх віч западина. Міць моїх м’язів, гадаю, вкрадена. Не догодить мені й перекладина: совісно братись за труд Господній. Річ ще, підозрюю, в дозах. Мужности. Страху. Технічної в чині трудности. Оціпенінь – як упливів трупности: розпад почнеться, як завше, з волі, мінімум котрої – ґрунт для статики. Так мене вчили в школі наставники. Ой, не займайте, другове-братчики! Дайте волі у чистім полі! Був, як усі. Думав, тихо житиму, й квит. До віталень входив зі квітами. Пив. Під’юджував форми змістами. Брав, що давали. Чужою мискою не спокусився. Владав опорою, важіль намацував. Іч, не з торбою дув у дуду і вважав це нормою. Що зректи ще перед завісою?! Чуй бо, дружино, враже і братія! Все, що творив був, творив не ради я слави в епоху кіна і радіо, а для родимої, пак, словесности. В силу жертовного благодійництва (казано ж лікарю: сам хай зцілиться) чашам Вітчизни без мене питися: вештаю досі в чужій місцевости. Вітряно. Сиро, темно. І вітряно. Північ жбурляє листя і віти на крівлю. Сув’язі кревні пірвано: тут і скінчу свої дні, де сію зуби, чуприну, глаголи, суфікси, кепкою, буцім шоломом суздальським, черпаю хвиль, океан щоб звузився, хрупаю рибу сиру й старію. Стaріння! Успіху час. Осягнення правди. Підспуду її. Завбачення. Болю. Жадати від нього збавлення не добачаю підстав. Годиться проти олжі й нестерпима дещиця речі правдивій. Наразі – терпиться. Себто, як щось у мені ще теплиться, жаден не розум це, тільки крівця. Ця моя пісня – не зойк у відчаї. Так заспівують, дичавіючи. Це і вплив німоти тойбіцької, царство чиє уявляю сумою звуків, добутих наразі мокрою, та на тужавіння уже хворою і омертвіння, твердою глоткою. Це і на краще. Отак я думаю. От воно що – те, об чім глаголено: про перевтілення тіл в оголену річ! Ні горі не зирю, ні долу я, а в пустоту – чим її не висвіти. Це і на краще, пак. Чом не виучка жаху противитись. Як надібочка, річ спокійно вдає покійничка: речі нічим на ладан дихати. Буцім Тесей із печери Міноса, крім порятунку і шкури виносу, не горизонт – а зі знаком мінуса бачу прожите. Гостріш меча його лезо тамтеє, і ним відрізано кусман життя. Від вина тверезого так убезпечують, сіль – від прісного. Можна сплакнути. Так сенсу – жадного. Бий в барабан, полиш фанаберії ножицям, леза чиї матерії крають. Тільки утрат критерії роблять смертного рівним Богу. (Ця заувага вартує галочки навіть щодо голої парочки.) Бий в барабан, доки в пальцях палочки: з тінню своєю крокуй у ногу!
|