|
Ми менш гучні, чи то старіш не стали, Слова ми вимовляємо ті ж самі. І піджаки змінились дуже мало, І нас не люблять ті жінки, що з нами. Ми часом знову граємось, як завше, В амфітеатрах, де самотність з нами. І ліхтарі ті ж самі світять наші, Як знаки оклику, що ставимо ночами. Живем минулим, наче сьогоденням, На час майбутній зовсім так несхожим. Знов не спимо, забувши сплячих ймення, І справу робимо, яку зробити можем. Хай гумор береже хлопів веселих, У колообігу, де світло грає з тьмою. Для слави, як і до ганьби дебелих, З добром, де вік проводим з метушньою!
|