|
Ні, не оглухли ми, не постаріли, слова свої говоримо, як досі, так само наші піджаки сіріють, й жінки ті самі нас не люблять зовсім. Ми як раніше граємося часом в амфітеатрах самоти і мряки, і ліхтарі ті самі нам не згасли, горять у ніч, немов окличні знаки. Немов сучасним, живемо минулим, несхожим із майбутніми часами, в безсонні забуваємо поснулих, й ту саму справу робимо так само. О гуморе, щади цих відчайдухів в суцільних круговертях тьми і світла – великими для слави і наруги, і добрими – для суєти століття.
|