На берег викидаючи словник, злослів’ям розтинаючи задушшя, в календарі хай море бурунить з усіх боків: минулим і грядущим. Жбурляючи у шиби бурштином, в осінній день, за шибами ревучий, і гребенем, осліпливо квітучим, коли гуркоче січень за вікном, захоплюючи дні – нехай гуде, стискає серце, до очей іде. Але йдучи вже майже по лицю, поступиться у сяєві химернім сріблястому, аж сивому вінцю, простертому над лаврами і терном!
|