|
Сніг іде і лишає у меншости світ. Годі ліпше пори Пінкертонам, і себе осягаєш у всякім єстві за непевністю відтиску в онім. Попустися зі мздою і сам обімри горілиць; тиша личить безодні. Скільки світла набилось у скалку зорі, проти ночі! що біженців в лоді. Не осліпни, гляди! Ти і сам сирота, потерча, переступник законів. За душею – ні дідька, лиш пара уста огорта, наче профіль драконів. Помолись ліпше вголос, як той Назорей, за наснагу з дарами дорожніх – самозваних царів од дверей до дверей у півкулях обох і діток в них.
|