IІ я пивав з цього фонтану у центрі Риму. Тепер, не мочачи кафтану, канаю мимо. Моя чарівна Мікеліна у залік штрафу звела мій вечір на павлина в помісті графа. IIГраф не відразливий ніскільки: стрункий і сивий. Я нахабнів із ним по свійськи, він був журливий. Ба, що трагедія і зрада для слов’янина, дурня, колізії не варта для дворянина. IIIГорує граф над небораком у грі без правил. Він ставить Мікеліну раком, як досі ставив. І я не в накладі, по правді: є місце гоже у Римі – викрикнути «Бляді!», зітхнути «Боже...» IVКатма ріллі, роняти сім’я врожаїв слізних. Потал, як в стійлах поголів’я, як лав завсідних. Чим був би Рим наразі? гідом юрм із музею, готелем, з «бусів» краєвидом Терм, Колізею. VА так – дугою місце шиї похнюпій в барі, бо двері замкнені на віа делі Фунарі. Сидиш, нотуєш в нім нівроку свою похнюпість, кут зору зводячи у точку: заледь не юність. VIЯк нас вивищує це діло! Як у печалі забуте напріч плаття, тіло, де, як кінчали. Най ти лайдак і голь ганебна, пил під забором, на дворянина, джентльмена кладеш з прибором. VIIНі, доповім я вам, утрата, завал, непруха із вас творять аристократа, принаймні духу. Забудьмо дешевизну графа! Зведімо брови! Хильне полинівки нетяга хоч з принцом крови! VIIIЗима. Дзвенить кришталь фонтана. А ирій – синій. Не облікує трамонтана голок у піній. Чим рік у лютеня розжився, те й сипле окіл, і кутається в тогу цісар (вірніш, апостол). IXВ морознім ирії, на диво для віч прозорім, проникнім, – і моїм, властиво далекозорим – на Півночі тускніють димні, у поволоці міста Европи. Я – у Римі, купаюсь в сонці! XЯ, дикої держави пасерб, утерши писок, великої не менше начеб, також підкидьок, – я щасний у колисці спільній Муз, Права, Грацій, де Назо напучав Вергілій, віщав Горацій. XIВізьмім, як вірша стрій у риму, в лапки епоху. Античні лоції мейнстриму мені в помогу. Тим пак в кириличних забавах метка, дотепна і дотепер вожачка Жвавих Сестер – Евтерпа. XIIНе в чварах, я гадаю, щастя в хоромі царськім, а в тім, щоб лучачи зап’ястя з котлом1 швейцарським, остаток плоті теракоті піддати, сині, почирканій Буонарроті і Борроміні. XIIIЗа Парок, за Натхнення Божі, за меценатів та видавців, що платять гроші, в палкій посвяті, століттям плинним не в зобиду п’ю чоколатта кон панна в центрі сього світу і циферблата! XIVІз пагорба, що чув октави в часини оні від Тасса, види величаві як на долоні – не бані там, не черепиця зі. Св. Отцями: до краплі виссана, вовчиця спить вверх сосцями! XVУ її лігові я – дома! Мій рот в оскалі радінь, отак йому знайома руїна в пазлі. Огризок цезаря, атлета, співця тим паче є варіант автопортрета. Скажу инакше: XVIраб підупалий, без господи, притулку тощо, під занавіс вдихнув свободи. Вона солодша любови, відданости, віри (хреста, овалу) до ери нашої й допіру, попри поталу. XVIIТривка її позачасовість! Хай отупіння гарує Простором, як пошесть чумна, та сім’я свободи і в чортополосі гайне у парость, і дасть віддушину епосі будь-де. І навіть XVIIIосиптесь зорі в небозводі, земля розверзнись, негоже кидати свободі доньку – словесність. Вона, покіль гортань волога, не самотинна. Скрипи, перо. Тримайся слова. Лети, хвилино.
1 Котел – російська таборова та англійська постолюдна назва годинника.
|