Ти забула село, загублене у болотах заліського краю, де опудала на городах зроду там не тримають – не ті там злаки, і дорогою теж все загати, яруги кляті Баба Настя, певно, померла Петренко – живий, навряд, А якщо живий, то пляшки складає в ряд у пивниці чи то ладує зі спинки ліжка щось Кажуть, хвіртку або ворота – ось. Там взимку рубають дрова, сидять на ріпі, І зірка мругає з диму в морозному небі. І не заквітчана наречена, а порохів свято І місце пусте, де кохались колись ми так завзято...
|