Впізнаю цей вітер, що летить на траву, Яка під ним лягає, наче під татарву. Впізнаю цей листок, що в придорожній бруд Падає наче скривавлений князь чи Брут. Стрілою лягаючи на розкосій скулі Дерев’яної хати в чужій землі, Що гусей у польоті, осінь у склі внизу Впізнає на обличчі сльозу. Очі до стелі Я не слово а номер забув – в повітрі крик І кайсацьке ім’я в роті язик Рухає ніччю наче в Орду ярлик.
|