|
E. R. Друге Різдво на пляжі я проводжу Цього Незамерзаючого Понта. Зірка Царів на огорожі порту. Не можу я сказати, що не можу Жити без тебе – поки ж я живу, Як видно з листа цьо́го.Я існую; Ковтаю пиво, і папір брудню, і топчу траву. Тепер в кав’ярні, тій, з якої ми, Як і пристало якийсь час щасливим, Були вже викинуті вибухом чутливим В прийдешнє це, під натиском зими На Південь втікши, пальцем досхочу Твоє обличчя креслю, воно меркне; Німфи стрибають віддалік, на стегнах Здійнявш парчу. Що, боги, – якщо бура пляма знов Вас, боги, у вікні символізує, – Ви прагнули нам висловити всує? Прийдешнє вже настало, і воно Переносимо; падає предмет, Скрипаль виходить, музика мурличе, І море зморшкувате, і обличчя. А вітер – ледь. Коли-небу́дь воно – на жаль, не ми, – Знов захлесне ці грати променаду І рушить знов під вигук безпорадний, Здійнявши гребені повище голови, Туди, де ти пила своє вино, Спала в саду, просушувала блузку, – Трощила стіл, прийдешньому молюску Ладнала дно.
|