|
Пора року – зима. На кордонах – вже спокій. А сни Переповнені чимось заміжнім, варенням малинним. Праотця очі стежать за дрожем блешні, Торжествуючої перемогу над щучим велінням. Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі Ти побачиш, свого неприкритого сорому замість, Як півмісяць пливе у віконнім запиленім склі Над хрестами Москви, як лиха перемога Ісламу. Куполів – що голів, що задертих вже ніг – тих шпилів. Як за смертним порогом, де зустріч ми друзям призначим, Синагог де від пуза кумирень, градирень, кремлів, Де і сам ти добрячий з своїм мінаретом стоячим. Не купись на басах, не зірвись на глухій фістулі. Як не підлу цю владу, самих ми себе переборем. Застебни ж свою пащу. Лежати якщо на столі, Чи не байдуже, чим помилитися – гаком, чи морем?..
|