|
Сторінку і вогонь, зернину і жнива, сокири лезво і утятий нею волос – Бог береже усе; а над усе – слова любови і прощень, неначе власний голос. В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст, і заступ гупотить; розмірні, глухуваті, бо це життя – одне, вони зі смертних уст дохідливіші тих, що у горішній ваті. О, Величе душі, – уклін через моря, за те, що їх знайшла: тобі, і праху жменьці у рідній стороні завдячених вірян за мови Божий дар у німоті вселенській.
|