(З Марциала)*Нині вітряно і хвилі з перехльостом. Скоро осінь, все зміниться у окрузі. Зміна, Постуме, цих фарб є більш серьйозна, ніж як подруга вдяглась в новому дусі. Діва тішить до межі, хоча б й хотіла – далі ліктя не підеш або фасаду. Скільки ж радісніше гарне поза тілом: ні обійми неможливі, а ні зрада! *Посилаю тобі, Постуме, ці книги Що в столиці? М’яко стелять? Спати жорстко? Як там Цезар? Що він робить? Все інтриги? Все інтриги, імовірно, та обжерство. Я сиджу тепер в саду, горить світильник. Ні коханки, ні прислуги, ні знайомих. Замість тихих цього світу і всесильних – лиш комах гудіння ладне біля дому. *Тут лежить купець із Азії. Кмітливим був купцем він – діловий, не злив нікого. Згаснув швидко: лихоманка. По торговим справам він сюди приплив, а не для цього. Поряд з ним – легіонер, під грубим кварцом. Він в боях колись Імперію прославив. Стільки раз загинуть міг! а згаснув старцем. Навіть, Постуме, у цім не має правил. *Хай і справді курка, Постуме, не птиця, та з мозками курки будеш мати горе. Вже як випало в Імперії родитись, краще жити десь в провінції у моря. І від Цезаря ген-ген, й від завірюхи. Улещати зайве, критися, носитись. Промовляєш, всі намісники – злодюги? Та злодюга краще все ж, ніж кровопивця. *Переждати разом зливу цю, гетеро, я готовий, та давай-но без торгівлі: бо сестерцій з покриваючого тіла все одно, що дранку прагнути з покрівлі. Протікаю, кажеш ти? Та де ж калюжа? Щоб калюжу залишав я, не бувало. Ось знайдеш собі яке-таке подружжя, він тоді і протече на покривало. *Ось й прожили ми вже більше половини. Як повідав сивий раб біля таверни: «Озираючись, ми бачимо руїни». Погляд, певно, дуже варварський, та вірний. Був в горах. Тепер сиджу з важким букетом. Розшукаю дужий глек, води наллю їм... Як там в Лівії, мій друже, – або де там? Що, ще й досі наше військо там воює? *Тямиш, Постуме, намісника сестрицю? Худорлява, але з повними ногами. З нею спав ти... Нещодавно стала жриця. Жриця, Постуме, й спілкується з богами. Приїжджай, пригощу винами та хлібом. Слив з’їмо. Тебе почути буду радий. Постелю тобі в саду під чистим небом і скажу, як називаються плеяди. *Скоро, Постуме, твій друг, що вмів складати, борг свій давній відніманню вже заплатить. Забери з-під ліжка те, що заощадив, там не дужо, втім на похорони хватить. Їдь тоді на вороній своїй кобилі в дім гетер попід міську надійну стіну. Дай їм ціну, за яку вони любили, щоб за цю ж вони й оплакували ціну. *Зелень лавра, що доходить до тремтіння. Двері навстіж, запорошене віконце. Стіл покинутий, залишене начиння. Полотно, що увібрало спеку сонця. Понт шумить у чорній загорожі піній. Дрібне судно з вітром бореться у мису. На розсохлому ослоні, – Старший Пліній. Дрізд щебече в шевелюрі кипариса.
|