|
Я обійняв ці плечі й зазирнув за спину до знайомого покою: і в ньому висунутий стільчик був осяяною схований стіною, сіяла лампа яскравіше, ніж поверхні меблів личило б затертій, один коричневий диван, скоріш, едемствував у яро-жовтій дерті, стіл порожнів, вилискував паркет, чорніла пічка, в рамі порохнявій осів пейзаж, – лише один буфет постав живим тоді моїй уяві. І ще мотиль кімнатою кружив – і з нерухомості мій погляд здвинув. О, привид тут, якщо коли і жив, то він покинув дім оцей. Покинув.
|