Ми знову оселились край затоки, І пропливають понад нами хмари, І торохтить, прокинувшись, Везувій, І осідає у провулках пил, І скло віконне злегка деренчить. Колись, можливо, й нас засипле попіл. Я так хотів би в цей сирітський час Приїхати до тебе на трамваї, Зайти в твій дім. І через сотні літ, Як розпочнуть розкопувати місто, То я бажав би, щоб мене знайшли Навік заснулим у твоїх обіймах, Засипаного попелом новим.
|