|
Замість дикого звіра я входив у клітку, випікав свої кличку й термін цвяхом в бараку, жив на морі, грав у рулетку, обідав казна зі ким у фраку. З льодових височин я озирав півсвіту, тричі тонув, двічі поровся лезвом. Кинув країну-матір і канув з виду. Віч і віч залюбки числило мене щезлим. Я тинявся степами, чулими гуків гуна, зодягався у те, що час повертав у моду, сіяв жито, стелив чорним толем гумна, і не пив лише суху воду. Я ділив свої сни з ворониною дул конвою, жер хліб вигнання без вередів і відмовок. Окрім вию, дав голосу цілковиту волю; не гребував шептом. Мені вже сорок. Не киваю на долю. Доля – річ самостійна. Тільки з горем я був цілком одностайним. Але доки мій рот не заціпить глина, він не втомиться дякувати навзаєм.
|