|
М. Б. О мила жінко, в цій корчмі знайомій ніяких змін. На стінах мазанина та ж сама. Як і ціни. А вино – гадаю, теж – не краще і не гірше. Нема прогресу. Гарно, що нема. Пілот, що возить пошту, в самоті горілку глушить, ніби гнаний янгол. За скрипкою, по пам’яті старій душа мандрує. Бачу за вікном сніг на дахах, незайманий, як дівство. Вже сутінки. На вежі дзвін гуде. Чому брехала? І чому мій слух не відрізняє вже брехні від правди, а тільки вимагає слів нових, яких не знаєш ти – глухих і темних, але таких, що вимовити може, як і раніше, тільки голос твій.
|