|
М. Б. Моя ти подруго, шинок все той же. І патос у непотребі на стінах, і цінники. Чи ліпшає вино? Гадаю, ні; не ліпше і не гірше. Проґрес відсутній. І гаразд, що так. Пілот поштових ліній цмулить сам горілку, буцім янгол грішний. Скрипки у незабутнім спомині бентежать собі мою уяву. У вікні маячать білі, як у цнот, покрівлі, і дзвін усе гуде. І гусне мла. То чом лукавиш? І чому мій слух ні лжі не дочуває, ані правди, а вимагає зовсім инших слів, невíдомих тобі – глухих, чужих, але ніяк инакше не вимовних, окрім, як досі, голосом твоїм.
|