М. Б. О подруго моя, шинок той самий, Таке ж паскудство прикрашає стіни, Ті ж ціни. Чи покращало вино? Не думаю; не краще і не гірше. Нема прогресу, й добре, що нема. Пілот поштових ліній в самоті, Як ангел, що нашкодив, п’є горілку. І скрипки, як давно колись, хвилюють Мою уяву. Знову у вікні Маячить білий, як дівоцтво, дах І дзвін гуде. На вулиці стемніло. Навіщо ти брехала? І чому Мій слух не відрізнить брехні від правди, Та вимагає невідомих слів, Чужих, нових, для тебе незнайомих, Таких, що можуть висловлені бути, Як перше, тільки голосом твоїм.
|