|
Осінній вечір в скромному, утім, містечкові, не байдужім до мапи (топограф у азарті був, чи квапив свої стосунки з дочкою судді). Долаючи утому від причуд, вас Простір не обтяжує на масу рис величі, обмежуючись тут лиш головною вулицею; Часу тут непочатий край, як убачав те циферблат днедавньої крамниці, де є усе, що тільки постачав наш світ: від телескопа до рушниці. Тут є кіно, салуни, темне склом вікно кафе, зашторене опівдні, банк цегляний з розіпнутим орлом і церква, чиї скріпи непохитні самі б собі наставили тенет, аби не пошта поруч: щонеділі, коли б не діти, судячи з газет, хрестив би пастор і автомобілі. Тут цвіркуни і тиша. І у шість, як атомної вислід щовечірній війни, на авеню ані душі. І тільки повня вписується в пильний квадрат вікна, що твій Екклезіаст. Лиш зрідка, рикошетом від квадрата, розкішний б’юїк фарами обдасть фігуру Невідомого Солдата. Тут вам наснить не жінка у трико, але адреса ваша на конверті. За банкою, де скисло молоко, молочник дізнається тут про смерті. Тут можна не гортати календар, ковтати бром і не ятрити душу, і у свічаді бачити ліхтар, задивлений у висохлу калюжу.
|