|
Євгену Рейну, з любов’ю Пливе у смутку невловимім серед цегляного надсаду нічний кораблик невгасимий із Олександрівського саду, нічний кораблик нелюдимий, що на троянду жовту схожий, над головою всіх любимих, край ніг прохожих. Пливе у смутку невловимім бджолиний хор п’яниць, богемців, в нічній столиці фотознімок зробив печально іноземець, і виїжджає на Ординку таксі із вершниками злими і з мертв’яками всі будинки стоять в обіймах. Пливе у смутку невловимім співець печальний по столиці, стоїть побіля магазину двірник печальний круглолиций, спішить по вулиці магічній коханець давній і красивий, подружній потяг опівнічний пливе у смутку невловимім. Пливе в імлі замоскворецькій плавець в нещасті випадковий, блукає вимова єврейська на жовтих сходах затінкових, і від кохань до новосілля під рік Новий і під неділю пливе розписана красуня, не пояснивши свого суму. Пливе в очах холодний вечір, дрижать сніжинки на вагоні, морозний вітер, вітер втечі червоні стягує долоні, і ллється мед вогнів чернечих, і пахне солодко халвою, нічний пиріг несе святвечір над головою. Твій рік Новий по темно-синій міського моря хвилі повній пливе у смутку невловимім, немов життя почнеться знову, неначе будуть світло, слава, і вдалий день, і вдосталь хліба, немов життя гойднеться вправо, гойднувшись вліво.
|