Пливе у тузі невтлумачній серед цегляного розладу нічний корабель необачний із Олександровського саду, нічний ліхтарик нелюдимий, що на троянду жовту схожий, над головами всіх коханих та під ногами перехожих. Пливе в тузі, немов помилки, бджолиний хід сомнамбул, п’яниць. нічного міста фотознімків сумно наробить померанець, і проїжджає коло ринку таксі з хворими сідоками, і трупаки стоять в обнімку з особняками. Пливе в тузі незрозумілій співак сумний повз Дерібаса, стоїть обабіч лавки Цилі сумний, як розпач, двірник Вася, спішить ніким не поміченний коханець старий і красивий. північний потяг наречений пливе в тузі незрозумілій. Пливе крізь южні арабески, пливе в нещастя випадковий, і візерунок слів єврейський на жовтих сходах чути знова і від любові до печалі під Новий рік, неділю, далі – пливе красуня, як княгиня, туги кидаючи насіння... Пливе в очах холодний вечір, тремтять сніжинки на вагоні, морозний вітер, блідий вітер червоністю стягне долоні, і ллється мед вогнів на плечі, солодкою пахне халвою, нічний пиріг несе святвечір над головою. Твій Новий рік по темно-синім хвилям серед лайна міського пливе в тузі незрозумілій, якби життя почалось знову, неначе буде світло, слава, і вдасться день, і досить хліба, якби життя гойднулось вправо, гойднувшись вліво...
|