Пливе у тузі нез’ясовній у тьмяно-цегляну надсаду нічний кораблик негасимий із Олександрівського саду, нічний ліхтарик нелюдимий, що на троянду жовту схожий, над головою своїх любих, між перехожих. Пливе у тузі нез’ясовній бджолиний хор сновид і п’яних. Світлину у столиці сонній чужинець робить снив різдвяних, і виїжджає на Ординку таксі з сумними сідоками, і мертвяки зійшлись для знімку з особняками. Пливе у тузі нез’ясовній співець печальний по столиці, стоїть при гасовій крамниці двірник печально-круглолиций, спішить по вулиці самотній коханець сивий і красивий. Весільний поїзд опівнічний пливе в журі непояснимій. Пливе в імлі замоскворєцькій плавець недолі випадковий, тиняється акцент єврейський по жовтій станції печальній, і з любощів у нерадіння – під Новий Рік і день недільний, – ступає миловидна краля в невикритій своїй печалі. В очах пливе холодний вечір, тремтять сніжинки на вагоні, морозно вітер, блідий вітер червоні огорне долоні, і ллється мед огнів вечірніх, і пахне солодко халвою, нічний пиріг несе Святвечір над головою. Твій Новий рік на хвилі тужній помежи гамору міського пливе в зажурі нез’ясовній, немов життя почнеться знову, і буде сяєво, і слава, удалий день, і доста хліба, немов життя піде направо, узявши вліво...
|