Мій Телемаку, з Троєю війна закінчена. Хто переміг – забув я. Напевно греки: стільки мертвяків в чужині здатні кинути лиш греки... І все-таки оця моя дорога додому аж занадто довга, так ніби Посейдон, доки ми там втрачали час, порозтягав простори. Мені неясно, де знаходжусь я, і що переді мною...Чийсь нечистий острів, кущі, будови, рохкання свиней, геть здичавілий сад, якась цариця, трава й каміння... Телемаку, милий, всі острови один на другий схожі, коли подорожуєш довго й мозок збивається вже, налічившись хвиль, сльозяться збиті горизонтом очі й солене водне м’ясо застить слух. Забув я, чим закінчилась війна, і скільки зараз літ тобі, забув я. Рости великий, сину мій, рости. Богам лиш знати, стрінемось чи знову. О, ти сьогодні вже не немовля, перед яким затримав я биків. Коли б не Паламед, ми жили б разом. Хоч може правий він: без мене ти пристрастей Едіпових позбувся, і сни твої, мій Телемаку, чисті.
|