|
А. Я. Сергеєву I«Імперія – країна для дурних». Рух перекрито. Вулиці в гірляндах. Чекають імператора. Юрба кипить, реве. Легіонери впріли. Та паланкін закрито, бо любов цікавістю не можна розбавляти. Пуста кав’ярня за палацем. В ній голота-грек з похмурим інвалідом неквапно грають в доміно. Столи плямує покидь вуличного світла. Фіранка ледь хитається під тиском далеких гімнів. Грек програв, і він рахує драхми, а звитяжець просить собі круте яйце і пучку солі. Відкупник-дід гетері молодій розповідає у просторій спальні, що бачив імператора. Гетера не вірить і сміється. Це у них прелюдія така до роздягання. II. ПалацНароджені у мармурі сатир і німфа задивились в глиб басейну, що зверху вкритий пелюстками руж. Намісник босоніж і власноручно тутешньому цареві пику править за трьох птахів, що вчаділи у тісті (коли пиріг розрізали, вони злетіли та попадали на стіл). Ти що ж, свиня, псуєш мені кар’єру? Підлога мокра. Цар аж відлітає, як м’яч, від атлетичного коліна Намісника. І знов до нього. Йде від руж задуха. Збовванілі слуги на стіни тупо дивляться, але граніт не відзеркалює нічого. Палаца дах. І місяць молодий. Димар, що йде від кухні, гріє кішку й голоту-грека. Грек спостерігає, як два раби витягують з дверей труп кухаря, загорнений в рогожу, і до ріки спускаються поволі. Сичить щебінка. На даху людина котячу пащу пальцями стиска. IV.Стоїть суха післясвяткова ніч. Як кінь понурий, прапор в підворітті жує повітря. Вулиць лабіринт магічним сяйвом місяця залито. Сплять люди, тож хропе і мінотавр. Рушаймо від палацу, до окраїн, назустріч силам, що стягли до центру фасади пишні, статуї і бруд. Втім, двері, що виходять на балкон, зачинено і тут: дарує спокій не екстер’єр, а замкненість споруд. – вночі, коли відлуння власних кроків беззахисне й зловісне водночас. Тхне рибою. Вже місто за спиною. Але дорога місячна йде далі. Та ось її на мить перекриває фелука – чорна, ніби кішка, – знак, що далі йти не варто, зупинися. V.В «Посланні до володарів», що скрізь розвішане по табулах і стінах, відомий всій громаді кіфаред, забувши жах, натхненно закликає: «Усунем імператора» (ого! – цитую далі) «з цих мерзенних грошей»1. Юрба жестикулює. Юнаки, мужі достойні і поважні старці, гетери, що подужали латину, – всі одностайно стверджують: «Раніш такого не бувало», хоч, по честі, хотілося б продовжити: – чого «такого» – лицарства чи хлопства? А може, вся поезія – в оцій відсутності розподілу чіткого? Нестерпно синє видноколо. Хвиль неквапний шурхіт. На гарячій брилі, як ящірка у березневий день, розтягшись тілом, голий чоловік мигдалем, щойно вкраденим, ласує. Невіддалік сміються два раби. Вони один до одного прикуті. Щоб освіжитись, треба якось їм стягти дрантя. Яка нестерпна спека! І грек поволі з каменю сповза, завівши очі, як дві срібні драхми з відбитками новітніх Діоскурів. VI.Яка акустика! Сімнадцять років зодчий вивчав її у кам’янім мішку на Лемносі. Акустика чудова! І день напрочуд сонячний. Юрба відлилася у формі стадіону, застигла і вже всмоктує з арени ту лайку, без якої двом бійцям не обійтись, щоб раптом у нестямі забувши все, схопитись за мечі. Мета змагання – ніяке не вбивство, а смерть, що стане наслідком сюжету. Так драма змістом надихає спорт. Акустика чудова. На трибунах нема жінок. Два леви золотих охороняють ложу урядову. Весь стадіон – як велетенське вухо. «Ти покидь!» – «Сам ти покидь!» – «Гній і покидь!» І тут Намісник всім лицем великим, що схоже з вим’ям гнояним, сміється.
1 Алюзія на рядки вірша А.Вознесенського «Уберите Ленина с денег» (1966):
"Уберите Ленина с денег, он – для сердца и для знамен",
"Уберите Ленина с денег, так цена его высока!" та ін.
|