|
В пору зимну, в місцевості, звиклій радше до спеки, ніж до холоду, до площини більше, ніж до гірських підніж, немовля народилось в печері, щоб світ спасти; мело, як тільки може в пустелі взимку мести. Йому видавалось таким невимовно великим все: груди матері, в парі жовтій віл та осел; Балтазар, Гаспар, Мельхіор – волхви, і їхні дари. Він був лише крапкою. Крапкою теж – зоря згори. Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля, крізь хмари рідкі, на спеленане в яслах маля з вселенської глибини, з тамтого її кінця зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.
|