|
F. W. На мості Прачок, де і ми були вподібнювались стрілкам циферблата, обнявшись о дванадцятій, не діб заручники, а вічної розлуки, – сьогодні з мосту Прачок, далебі, рибалка зі симптомами Нарциса не зводить віч, забувши поплавця, зі збрижених мінливих відображень. Ріка то молодить його, то старить. То юні риси відіб’ються в ній, то набігають на чоло морщини. Він там – натомість нас. По праву, геж! Так віднедавна все, що самотинне, символізує переміну в часі; а це – є ордером на простір. Бач, він дивиться спокійно в наші води, і там упізнає себе. Йому по праву і ріка тепер належить, як дім, куди і люстро хтось заніс, та не омешкав
|