|
Я не буду погосту Чи краї обирать. На Василевський острів Я прийду помирать. Твій фасад темно-синій У пітьмі не знайду, Між натягнутих тіней На асфальт упаду. І душа ув останнє, Покидаючи прах, Пролетить над мостами В петроградських димах. Мряка квітню і холод, Сніг за комір – та хай, І почується голос: – Мій дружечку, прощай. Два життя наші різні Промайнуть віддалі. І, байдужий вітчизні, Припаду до землі. Наче сестри-дівчатка Давнім пам’ятним днем, Позбігаються згадки Проводити мене.
|