|
Е. В., А. Д. Ні країни, ні смерті не хочу обирати На Василівську твердінь Я прийду помирати. Твій фасад невиразний уночі не знайду, поміж ліній неясних на асфальт я впаду. І душа до нестями поспішаючи в тінь промайне між мостами в петроградську сутінь, і квітнева імряка, сніг на скроні летить, чую, наче подяку: – Друже мій, хай щастить. І побачу дві долі і між нами ріку, до вітчизни-неволі притуливши щоку, – як дві дівчини милі тихо хлопця зовуть, стоячи на могилі, на непройдену путь.
|