|
Повз ристалища й капища, Повз храми й бари, Повз шикарні кладовища, Повз людяні місця, Пізнавши люд і горе, Бувавши в Мецці й Римі, Синім сонцем палимі Йдуть по землі пілігрими. Гнані вони і горбаті, Голодні, напівубрані, Очі – сонця останок, Серця заповнив світанок. За ними співають пустелі, Зірниці палахкотять. Горять над ними зорі, Співають птахи їм звучно. Що світ залишиться колишнім, Сліпуче сніжним. Світ брехуни не залишать, Все буде в ньому простішим, Можливо, збагненим, Але все-таки безкінечним, Тому і не буде сенсу Від віри у себе й Бога. Тому залишились тільки Уява та довга дорога. І будуть ті самі смеркання, І будуть ті самі світанки. Поляжуть за землю солдати, Прославлять у віршах поети.
|