|
Великий муж дивився у вікно, Але для неї світ кінчався краєм Його довгої грецької туніки, Багатством складок схожої із морем, Раптово скам’янілим. Він же Дивився у вікно, і зір його в цей час Був так далеко від цих місць, що губи Застигли, наче мушля, у якій Таїться гул, і обрій у бокалі Був нерухомий. А її любов Була як риба, що, можливо, й здатна, Поплисти в морі кораблю услід І розсікати хвилі тілом гнучко І може, обігнати його... але він Думками вже давно ступив на берег. І море обернулось морем сліз. Та, як відомо, саме в мить зневіри Здіймається і дме Попутний вітер. І великий муж Залишив Карфаген. Вона стояла Перед багаттям, що його вояки Під мурами міськими розпалили І бачила, як в мареві його, Яке тремтіло серед полум’я і диму, Беззвучно розсипався Карфаген Задовго до Катонова пророцтва.
|