|
Великий муж дивився у вікно, для неї ж цілий світ кінчався краєм його простої грецької туніки, що складками скидалася на море, раптово скам’яніле. Він же дивився у вікно і зір його тепер такий далекий був, що губи застигли наче мушля, де на дні ховається гудіння, й виднокруг в бокалі був нерухомий. А її кохання це тільки риба – може навіть здатна поплисти морем кораблю услід і розсікати, хвилі тілом гнучко, і навіть може обігнати його, – однак в думках він вже ступив на берег. І море обернулось морем сліз. Та, як відомо, саме в мить зневіри здіймається та дме погожий вітер. І славний муж покинув Карфаген. Вона стояла перед багаттям, що його вояки під мурами міськими розпалили, і бачила, як в мареві багаття, що тріпотить між полум’ям і димом, безгучно розпадався Карфаген Задовго до Катонова пророцтва.
|