|
Промовляють діти: «Тату! А чия се тут пшениця Скрізь широкими ланами Розляглася – колоситься?» «Це усе моє та ваше. Трохи ба́тьківщини взяв я. Трохи – посагу під мами, Трохи – сам уже придбав я. Але люблячи як брата Мужика – йому вживати Всі поля оці дозволив, Хоч, звичайно, не без плати.» «А який же тато добрий! Мужики с тії пшениці Будуть їсти, дуже раді, І франзолі, й паляниці.» «Ні, мужик франзоль не любить: Суперечучись с панами, Любить все він годуватись Житняками-гливтяками, Та ще висівок і в тії Любить нащось намішати, – Через звичаї мужичі Й смак мужичий мусів стати.» «Він не їсть франзоль? Так нащо ж Любить він вживать пшеничку?» «Глитаям її він любить Продавати за дурничку; Гроші ж любить за податки До скарбниці він возити, – От такий той смак мужичий І мужичий звичай, діти!»
|