Мій гріх тяжкий, мій домисел злочинний Суди, суддя, та напрямкй, хутчій, Без вигадок, без хитрої личини И без фарисейських лицедій! Замість шовків, одягти людське дрантя І чобітки злочинно знявши з ніг, Я йшла туди, де стогнуть наші браття, Де тьми ярмо, нужди батіг. На вчинкові гарячому узята, З своїм хрестом стою перед судом; Нащо ж сюди ще й свідки, й адвокати? Адже я винна пак кругом! Лиши, покинь ці допити, мій пане, – Всі при мені злочинницькі знаки: Мужичий вбір, на босих нозіх рани, А ось – мозолі й синяки! Але й те знай: хоч піймана з виною, А не боюсь тебе я, суде злий, І кара ця безсила наді мною, – Бо врешті верх – не твій, а мій! В льоху мене навік сховати маєш, Але слабу хвороба захистить, Бо у тюрмі, – і сам здоров ти знаєш, – Мені не довгий час сидіть... І я умру з любовію до брата, – Її ніхто не вирве із грудей... І на мій труп, я певна, що й у ката Поллються сльози із очей!
|