|
Розгадав я, що за квіти́ Ти ростила на білім вікні. Злякалась, напевно, ти, Побачивши мене уві сні. Як ходжу серед білих квіток І не бачу зірниці дня. Нехай вона має радісний і суворий крок – Все одно ти цілуєш мене щодня... Ти не питаєш, злякалася, мила, Ти страхаєшся сонце впустити: Розпечене блукаюче коло Не вміє так палко любити. Вранці я підійшов, заспівав, І не втаїш, що почула, Як голос коханням дзвенів, І білим квітом дмухнуло.
|