Уже зникає ясність, погляд,
Та скрипка під смичок лягла,
Та зла ця воля диригента
По арфам вітер пронесла...

Твій нарис пристрасний і димний
Повз сутінь ложі плив мені.
І тенор вів на сцені гімни
Безумним скрипкам та весні...

Коли раптово подих ближній,
Домчавшись, кров заледенив,
І хтось там бідний і печальний
До серця руку притулив...

Коли в гаданні, невидимий,
Переді мною – рідкий дим,
Той привид, той непереможний...
Співали арфи: полетиш.
Тетяна Раєвська2017