Уже зникає ясність, погляд, Та скрипка під смичок лягла, Та зла ця воля диригента По арфам вітер пронесла... Твій нарис пристрасний і димний Повз сутінь ложі плив мені. І тенор вів на сцені гімни Безумним скрипкам та весні... Коли раптово подих ближній, Домчавшись, кров заледенив, І хтось там бідний і печальний До серця руку притулив... Коли в гаданні, невидимий, Переді мною – рідкий дим, Той привид, той непереможний... Співали арфи: полетиш.
|