|
Синьоока, тебе бог створив нам такою. Геній кохання першого наді мною. Встав він тихий, дощами умитий, Заспіває осою увесь ядовитий, Він розкине минулого слід, Йому ймення легкого брід, Бачу я знов тонкії ті руки, Чую знову гортаннії звуки. І в глибоку очей тих блакить Поринаю навіки умить.
|