Коли із мукою повстали Переді мною справи й дні, І сном глибоким від печалі Забувся я в нічній тіні, – Не знав я, що і в ліс дівочий Проходить пам’ять вічних днів, Прокинувшись де грає тінь, Почув так ясно спів пташиний: «Ти потурай собі у вірі. Їх клич усіми голосами, Опівночі нехай часами Твій стукіт в насолоди вирій!»
|