|
Жінко, збожеволіла гордячко! Розумію натяк ваш і страх, Білу вашу весняну гарячку, Що гнівиться і дзвенить в рядках! Всі слова – як зненавиди жала, Всі слова – як гостролеза сталь! Смужечку отруєну кинджала Я цілую і дивлюся в даль... Вдалині ж я бачу – море, море, І нових країн могутній стан, Голос ваш не чую в грізнім хорі, Де гуде і виє ураган! Страшно, гарно, неминуче, радо – Кидатись мені в той пінний вал, Вам – біля ірландських скель, наядо, Лить в піснях зеленоокий шал. Високо – над хвилями – над нами, – Як зоря над чорними шпилями – Має стяг – Інтернаціонал!
|